Роль тата у вихованні дитини дошкільного віку.
«Один батько вартий
більше ста вчителів», – говорить народне прислів'я. Мати, як правило, впливає
на дитину ласкою і добротою. Вона відіграє велику роль у вихованні
гуманістичних рис характеру, а ось формування у дітей цілеспрямованості,
наполегливості, сміливості – це турбота батька.
В дошкільному віці
дитина стає менш залежною від матері й активно зближується з батьком. У цей
період останній допомагає дитині-дошкільнику опановувати нові вміння – ходити,
говорити, самостійно їсти. Маля вже може втримати у свідомості образ любимої
мами і тому дозволяє батькові доглядати за собою, грати і ходити на прогулянки.
Йому вже приємно зробити щось «спеціально для тата» – принести газету, подати
ложку або рушник.
У дошкільному віці малюк бурхливо висловлює свої почуття по відношенню до матері, і любов чергується зі злістю та образою. Якщо батько не виступає в ролі «другої мами», то його відносини з дитиною більш спокійні. Це дозволить дитині в майбутньому сформувати гармонійні стосунки з оточуючими.
На сьогодні ставлення батька до дитини зазнає суттєвих змін. Так, у 80-90-х роках ХХ ст. рідко можна було побачити батька, який приводив у дитячий садок свою дитину чи забирав звідти, ходив з нею у кіно, гуляв на вулиці. Вважалося, що виховувати дітей і займатися з ними повинна мати, дитячий садок, школа, а батько заробляє гроші для благополуччя своєї родини.
Новим явищем ХХІ сторіччя сторіччя стало те, що у батька з'явилося бажання приділяти
більше часу вихованню своїх дітей. Чому так?
Сучасні батьки – це
діти батьків згадуваних 80-90-х років, які недоотримали тепла і виховання в
дитинстві від своїх батьків. Вони інтуїтивно бажають вкласти в своїх дітей все
те, чого були позбавлені у повній мірі самі. Тим більше що зараз з'явилося
більше можливостей дати дітям все те, про що мріяли самі.
Наведемо приклад. Тато
зайнятий на роботі, повертається пізно, а дитина чекає: «Ось скоро тато
прийде», чує він, – і засинає, так і не побачивши батька. І якщо так пройде
тиждень, місяць, так пройдуть роки, то виникає парадокс: хоча вся сім'я живе в
одній квартирі, під одним дахом, проте батько і діти не знають один одного
добре, тато навіть не помітив, як виросли діти. Чи добре це? Ні, дуже навіть
погано. Тому, що час зародження справжньою серцевої дружби між батьком і сином
(донькою) пройшов. Минув час, коли батько зміг увійти в
життя своїх дітей як своя людина, старший друг, наставник.
Насправді
спілкування з батьком суттєво розширює внутрішній світ дитини, особливо в
дошкільному віці. У цей період розвитку дитини між нею і батьком встановлюється якісно новий,
більш тісний зв'язок. Зазвичай він не грунтується на задоволенні тілесних
потреб малюка, як це відбувається у випадку з матір'ю.
Спілкування з батьком
доставляє дитині незнайоме раніше задоволення . Воно також може бути прекрасним
«антрактом» серед постійного проведення часу з матір'ю.
Займатися з дитиною
дошкільного віку набагато важче, ніж доглядати за немовлям. Жінці необхідний
якийсь час для психологічного і фізичного розвантаження, тому чоловік доставить
їй велике задоволення, якщо погуляє або пограє з малюком, поки вона готує обід
або робить зачіску.
Батько дуже допоможе
матері, якщо оцінить її старання в очах дитини: «Мама приготувала чудовий
обід!» або «Мені подобаються твої нові туфлі. Як добре, що мама їх купила ».
Хороший батько завжди підтримає мати у вихованні дитини; «Мама сказала, що вже
пора спати, значить, нам потрібно закінчити гру».
Щоб стати для своїх
дітей своєю людиною, недостатньо бути для них батьком. Потрібно, щоб тато й
мати жили разом, як друзі.
І наприкінці знайте: гордість за своїх батьків – це фундамент
для зльоту особистості дитини. Сором за своїх батьків – це тягар на серці,
який обламує крила і не дозволяє дитині злітати до повної висоти.
