Роль тата у вихованні дитини дошкільного віку.

    «Один батько вартий більше ста вчителів», – говорить народне прислів'я. Мати, як правило, впливає на дитину ласкою і добротою. Вона відіграє велику роль у вихованні гуманістичних рис характеру, а ось формування у дітей цілеспрямованості, наполегливості, сміливості – це турбота батька. 
      В дошкільному віці дитина стає менш залежною від матері й активно зближується з батьком. У цей період останній допомагає дитині-дошкільнику опановувати нові вміння – ходити, говорити, самостійно їсти. Маля вже може втримати у свідомості образ любимої мами і тому дозволяє батькові доглядати за собою, грати і ходити на прогулянки. Йому вже приємно зробити щось «спеціально для тата» – принести газету, подати ложку або рушник.

     У дошкільному віці малюк бурхливо висловлює свої почуття по відношенню до матері, і любов чергується зі злістю та образою. Якщо батько не виступає в ролі «другої мами», то його відносини з дитиною більш спокійні. Це дозволить дитині в майбутньому сформувати гармонійні стосунки з оточуючими.

    На сьогодні ставлення батька до дитини зазнає суттєвих змін. Так, у 80-90-х роках ХХ ст. рідко можна було побачити батька, який приводив у дитячий садок свою дитину чи забирав звідти, ходив з нею у кіно, гуляв на вулиці. Вважалося, що виховувати дітей і займатися з ними повинна мати, дитячий садок, школа, а батько заробляє гроші для благополуччя своєї родини. 

Новим явищем ХХІ сторіччя сторіччя стало те, що у батька з'явилося бажання приділяти більше часу вихованню своїх дітей. Чому так?
   Сучасні батьки – це діти батьків згадуваних 80-90-х років, які недоотримали тепла і виховання в дитинстві від своїх батьків. Вони інтуїтивно бажають вкласти в своїх дітей все те, чого були позбавлені у повній мірі самі. Тим більше що зараз з'явилося більше можливостей дати дітям все те, про що мріяли самі. 
    Наведемо приклад. Тато зайнятий на роботі, повертається пізно, а дитина чекає: «Ось скоро тато прийде», чує він, – і засинає, так і не побачивши батька. І якщо так пройде тиждень, місяць, так пройдуть роки, то виникає парадокс: хоча вся сім'я живе в одній квартирі, під одним дахом, проте батько і діти не знають один одного добре, тато навіть не помітив, як виросли діти. Чи добре це? Ні, дуже навіть погано. Тому, що час зародження справжньою серцевої дружби між батьком і сином (донькою) пройшов.      Минув час, коли батько зміг увійти в життя своїх дітей як своя людина, старший друг, наставник. 
   Насправді спілкування з батьком суттєво розширює внутрішній світ дитини, особливо в дошкільному віці. У цей період розвитку дитини між нею і батьком встановлюється якісно новий, більш тісний зв'язок. Зазвичай він не грунтується на задоволенні тілесних потреб малюка, як це відбувається у випадку з матір'ю.
   Спілкування з батьком доставляє дитині незнайоме раніше задоволення . Воно також може бути прекрасним «антрактом» серед постійного проведення часу з матір'ю.
   Займатися з дитиною дошкільного віку набагато важче, ніж доглядати за немовлям. Жінці необхідний якийсь час для психологічного і фізичного розвантаження, тому чоловік доставить їй велике задоволення, якщо погуляє або пограє з малюком, поки вона готує обід або робить зачіску.
   Батько дуже допоможе матері, якщо оцінить її старання в очах дитини: «Мама приготувала чудовий обід!» або «Мені подобаються твої нові туфлі. Як добре, що мама їх купила ». Хороший батько завжди підтримає мати у вихованні дитини; «Мама сказала, що вже пора спати, значить, нам потрібно закінчити гру».
    Щоб стати для своїх дітей своєю людиною, недостатньо бути для них батьком. Потрібно, щоб тато й мати жили разом, як друзі. 
   І наприкінці знайте: гордість за своїх батьків – це фундамент для зльоту особистості дитини. Сором за своїх батьків – це тягар на серці, який обламує крила і не дозволяє дитині злітати до повної висоти.

Робота з вихованцями з питань психологічної готовності до дій в екстремальних умовах

 

    «Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ»

       Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст. 4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти в Україні.

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

     Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1.    На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

2.    Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

3.    Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

4.    Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.

5.    До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

 Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:

·         і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;

·         і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;

·         і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;

·         і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

  · Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

  · Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

 · Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

У серпні в Україні відзначають одне державне свято - День незалежності України.

                                                               Літо очима живопису

Кожному в пісочниці дуже гратись хочеться!!!

Придумай свою з паперових казкових героїв

Дружба, дружба над усе,

 Дружба радість нам несе. 

Дружба всім нам дорога, 

Дружба жити помага.

8 липня – День родини (день сім’ї).

 Історія свята, як святкувати та прислів’я і цитати про родину